Добру справу шансоном не назвуть, ви скажете? Так, можна любити російську блатняк, можна не любити. Але він є, що називається, вскочив у халепу, і вже не стерти його гумкою. Тоді варто вглядеть- ся, тільки не в сам шансон, а в ці «Три акорду».
«Три акорду», третій сезон - все зійшлося. Важливо тільки, як це робиться в Одесі. Робиться з теплотою, з душею і навіть іноді з талантом. А ще важливо, хто робить.
Максим Аверін власною персоною, він тут до місця, як влитий. У цій своїй ролі він до- Брейша душі людина: тонкий, ніжний, іронічний, отплясиваю- щий, співаючий і завжди в контексті. У контексті всього нашого життя, і не тільки тюремної. Хоча «половина країни сиділа, половина їх охра- няла» - він про це теж добре знає.
А ось вам журі. Виявилося, ці люди «з нашого двору», ну просто красені. Все-таки досвід за пле- чами ого-го який! Вони такі розумні, глибокі і безпосередні - аж заслуховуватимеш. Один Олександр Новіков чого варто, брутальний ви наш. Але який інтелігент насправді, який розумник! Завжди чекаєш його вироку, тому що не вирок це зовсім. Він вспомі- нает, аналізує, філософству- ет, балдеет від прекрасних дам, чомусь байдужий до жінок старшого віку. Втім, зрозуміло по- чого, адже навіть у такого сильного чоловіка можуть бути маленькі слабкості.
Те ж і Розенбаум, Шуфу- тінскій, Люба Успенська. Як хороший воротар - це полкоман- ди, так і правильні люди в журі - половина успіху програми.
Пісня тут саме грається, майже як в театрі. Або в мюзік- холі, в скетчі, в буфонади. Гумор є сусідами з непреходя- щей тугою, вселенської сумом, вічної мрією про свободу. І слова, тут дуже важливі слова.
Я ж давно знаю пісню Олега Мітяєва «Літо - це маленьке життя». Ну пісня як пісня, нічого особливого. Трохи солодка, трохи настроєвому. Але про що там йде мова, я взагалі не розумів. І зрозумів тільки на цій програмі, коли її заспівав Ігор Саруханов. Цим все сказано. Са- Руханіят, зірок з неба не хватаю- щий, з фізіономією інтеллектуа- ла після вчорашнього, виконавець великої класики «Дорогі мої старики», - і раптом ... Він так це зробив, так виконав, подав, що я відчув: це моє.
Таких прикладів там множе- ство. Виявилося, що це розумне і душевне шоу, яке я чекаю неодмінно. Ось прийде п'ятниця, і я подумаю: о, мій вечір буде те що треба. Бо є «Три акорду», Аверін, Розенбаум, Но-Виково і пісня ... Зовсім блатна, але російська, радянська, де дуже важливі вірші. І артистизм, і само- вираження.
Ніколи б раніше не подумав, що я так буду писати про програму «Три акорду», про так званому російською шансон. Мені завжди здавалося, що я вище цього ... Ні, не вище. Я весь там. Я просто благо- дарний глядач.