Луангпрабанг був столицею Лаосу майже півтора століття - аж до того моменту, коли країна вийшла зі складу колоній Французького Індокитаю в середині XIX століття. Сьогодні місто занесене в список світової спадщини ЮНЕСКО і славен величезною кількістю храмів. Тому, крім п'ятдесяти тисяч місцевих жителів, тут чимало приїжджих. Половина з них - ченці, які прибули зі всієї Південно-Східної Азії, інша половина - туристи. Однак тут чомусь цей факт анітрохи не напружує (на відміну від індонезійського Убуда). У численних кафешках чутна французька, англійська, італійська мова, але все виглядає якось дуже чинно і неквапом.
Майже півтора століття, аж до середини XIX століття, тут була столиця Лаосу.
А ввечері всі збираються на нічному ринку: головна вулиця перекривається і в одну мить перетворюється на справжній східний базар, іменований тут «хмонскім» (хмонг - це один з північних народів Індокитаю). Чого тут тільки немає! Очі розбігаються, хочеться купити все і багато: сувеніри, незвичайні футболки, картини, дитячі іграшки hand-made.
Хоча тут багато туристів, місто змогло зберегти свою чарівність ...
Але навіть якщо нічого не купувати, на ринок можна приходити просто як на екскурсію - не менше пізнавально, ніж в якому-небудь етнографічному музеї. До того ж тут відкривається купа кафешок і влаштовуються перфоманси.
У місті - величезна кількість храмів, через що Луангпрабанг вважається «місцем сили».
У Луангпрабанге ми провели цілий тиждень замість запланованих трьох днів. Що робили? Так майже нічого. Бродили по численним храмам, їздили на човнах по найближчих селах, просто валялися в гамаках.
З вершини гори Phousi відкривається найкращий вид на весь Луангпрабанг.
Чомусь потрапляючи сюди, вже не хочеться нікуди поспішати і бігти. Життя тут тиха і некваплива - майже як води Меконгу, на березі якого ми зняли затишну віллу. Саме по Меконгу ми і вирішили повертатися назад. Хотілося поглянути на саму північ Таїланду - на знамениті Чіанг Рай і Чіанг Май, а вже звідти полетіти на Пхукет. Ми ще не знали, що неспішний Меконг приготував нам чимало неприємних сюрпризів, часом смертельно небезпечних для життя ...
Щоб забратися на гору, потрібно подолати 328 сходинок.
Продовження ...
Попередню історію Ольги читайте тут, а з чого все починалося - тут.