Не можна сказати, що бажання уникнути військової повинності - явище нове. Навпаки, воно існувало завжди, як на території нашої батьківщини, так і за її межами. Незмінними залишаються причини, які дозволяють молодим людям не йти в армію: слабке здоров'я, навчання в вузі, наявність впливових родичів. Але все залежить від самого призовника і його характеру. Так, наприклад, Шон Коннері, який страждав від виразки шлунка, знав, що з таким діагнозом йому забезпечений «білий квиток». Але гордий шотладнец, з'явившись на медкомісію, приховав від лікарів хвороба, в результаті п'ятнадцятирічного юнака зарахували на один з кораблів Королівського флоту Великобританії. Там він і служив до тих пір поки судновий лікар не виявив майже три роки приховуваний Шоном недуга. В результаті хитруна комісували. Безсумнівно, зміг би врятувати свого сина від армії відомий режисер Сергій Бондарчук, але Федору і в голову не приходило скористатися цією лазівкою. Він пишався своїм батьком - ветераном Великої Вітчизняної Війни, тому ухилятися від виконання військового обов'язку не став. Визначна збіг полягало в тому, що майбутню зірку зарахували в кавалерійський полк Таманської дивізії, створений спеціально для зйомок кіноепопеї «Війна і мир», режисером якої був його тато. Міг би уникнути військової повинності і Микита Михалков.
Микита Михалков. Фото: Геннадій Черкасов.
І все-таки відправився служити. Причому на Тихоокеанський флот Микита Сергійович потрапив уже будучи досить відомим артистом, адже за плечима у нього була головна роль у фільмі «Я крокую по Москві».
А Андрій Леонов, заборонив своєму батькові відвідувати його в армії. Не хотів, щоб заради відомого батька, до нього виявляли поблажливість. Але Євген Павлович сина не послухав і приїхав до нього в танкову частину на присягу. Андрій в той момент знаходився в госпіталі, і тоді щоб не розчаровувати зірку радянського кіно, організували прийом присяги прямо в лікарняній палаті. Найцікавіше, що для багатьох зірок саме армія стала відправною точкою їх майбутньої кар'єри. Так, Жан Рено не думав про акторському терені. Син іспанських емігрантів, він змушений був піти служити, щоб отримати французьке громадянство. Юнак пройшов курс спеціальної підготовки екстреного реагування та безсумнівно цей досвід зробив його справжнім майстром в поводженні зі зброєю. Переломним моментом стало призначення Жана відповідальним за культурні заходи у військовій частині. І йому довелося не тільки переглядати велику кількість різних вистав і фільмів, а й спробувати себе в якості ведучого концертів, що проходили в полку. Тоді Рено і вирішив, що після служби в армії, піде вчитися тільки на актора. Інші професії у нього вже не викликали інтересу.
А Чак Норріс, справжнє ім'я якого - Калос Рей, з дитинства мріяв стати поліцейським. В академії приймали тільки тих, хто відслужив в армії. Тому він записався до лав військово-повітряних сил, і був відправлений в Південну Корею. Перше, що він придбав на військовій базі - це прізвисько «Чак», яке стане згодом його зоряним псевдонімом. У вільний час майбутній артист знемагав від нудьги, і не знаючи, чим себе зайняти, записався в секцію дзюдо. Ніякої спортивної підготовки у нього не було, тому вже на одній з перших тренувань він зламав руку і, отримавши звільнення від служби, цілими днями безцільно вештався по місту. Одного разу під час прогулянки, він побачив на плацу заняття школи тангсудо - корейського бойового мистецтва. Іноземців в неї не брали, але з незрозумілих причин для Норріса зробили виняток. Тренування проходили щодня. І за роки служби в армії, Чак став справжнім майстром цієї боротьби і отримав чорний пояс. Повернувшись в Америку, спортсмен відмовився від ідеї служити в поліції, натомість він відкрив свою школу бойових мистецтв, яка стала настільки відомою, що Чака запросили зніматися спочатку в рекламі, а потім і в кіно.
Арнольд Шварцнегер. Фото: Sipa Press / Fotodom.ru.
Арнольд Шварценеггер вважає, що його успіх у важкій атлетиці теж пов'язаний з армією. «Протягом шести тижнів ми брали участь в маневрах», - розповідав в своїх інтерв'ю актор, - Я був змушений керувати танком по п'ятнадцять годин на добу, за допомогою ручного насоса закачувати паливо в баки, ремонтувати машину і перевертати величезні паливні баки. Після денних навчань ми ще близько години тренувалися. Тому саме в армії я істотно наростив м'язи ". Джин Хекмен теж хотів стати актором, але для навчання у нього не вистачало грошей. А служба в армії давала право на безкоштовну освіту. Коли він записався у військово-морський флот США, йому було шістнадцять років . За шість років він об'їхав майже всі Тихоокеанське узбережжя, побував в Японії, Шанхаї, на Гаваях. А коли він пішов у запас, отримав право безкоштовно вчитися в будь-якому університеті чи коледжі. І cмог втілити свою заповітну мрію про акторську кар'єру.
Серед російських зірок теж є такі, в чиїй кар'єрі армія зіграла не останню роль. Наприклад, багато хіти групи «Мумій троль» були написані Іллею Лагутенко під час нічних вахт, які він ніс матросом на флоті.
Арнольд Шварцнегер. Фото: Sipa Press / Fotodom.ru.
А майбутнє Леоніда Агутіна визначилося на Карелл-фінському кордоні. До речі, він вважався зразковим солдатом, не раз відзначався командуванням, добре володів зброєю. І навіть брав участь в затриманні порушника кордону. Але головним захопленням Леоніда в армії був ВІА «Пошук», створений в частині. Незабаром талановитого юнака перевели в ансамбль Червонопрапорного Північно-Західного прикордонного округу. Одного разу колектив повинен був виступати в Москві. І, звичайно ж, Агутін не міг упустити можливості зустрітися зі своїми близькими. Правда, військовослужбовців з розташування училища, де вони проживали, нікуди не випускали. Довелося Леоніду піти в самоволку. Серед товаришів по службі знайшовся заздрісник-стукач, який доніс про це начальству. В результаті майбутню зірку покарали відрахуванням з ансамблю і повернули назад на заставу.
До речі, практично жоден з американських артистів, які виконували ролі кіногероїв, не служив в армії. Брюс Вілліс, Сильвестер Сталлоне, Харіссон Форд, Жан-Клод Ван Дамм, Ніколас Кейдж, Стівен Сігал, Вілл Сміт - про службу ніколи навіть і не думали.
Олександра Єгорова