«А чому саме Пхукет?» - це питання ми чуємо від усіх наших знайомих постійно. Дійсно, Пхукет - місце, скажімо так, дещо попсове. Або (якщо врахувати, що саме тут знаходиться вілла Григорія Лепса) - шансон. Сюди не їдуть дауншифтери, які залишили на батьківщині свої мільйони і шукають спокою й умиротворення. Ні, тут збираються ті, хто хоче «віджати» по повній, здаючи вілли і накручуючи по сто-двісті-триста відсотків. Причому, здаючи їх своїм же співвітчизникам, користуючись тим, що росіяни не говорять ні на яких мовах.
Звичайно, про цю «особливості» Пхукета ми знали ще до переїзду. Але закрили очі на те, що сюди за «золотим тільцем» їде Далекий Схід і Сибір. Просто саме тут збіглися всі ті вимоги, які ми висували до нашого нового місця проживання. А були потрібні нам:
- літо круглий рік (модний нині у дауншифтерів Чіанг-Май, що на півночі Таїланду, відпадав автоматично);
- чисті лагуни з білосніжним піском і бірюзовою водою (чого немає, наприклад, ні в галасливій Паттайя, ні в статечному Хуа-Хіні);
- міжнародного рівня госпіталі (адже крім пологів, тутешнім лікарям ми довіряли життя нашого новонародженого сина);
- інтернаціональні школи (жити вічно ми в Таїланді не збираємося, тому донька не горіла бажанням вчити тайський, а ось англійська і французька - як зараз в її кембріджської школі - точно знадобляться).
Незважаючи на величезну кількість туристів на Пхукеті, тут ще можна знайти абсолютно пустельні пляжі.
Ну і, звичайно, хотілося всіх благ цивілізації по осудним цінами. Тільки Пхукет, після довгих пошуків і порівнянь, відповідав усім цим вимогам.
Між іншим, серед самих тайців ні сам острів, ні остров'яни особливою любов'ю не користуються. Якось в Бангкоку наш випадковий знайомий, таєць, розповів таку історію. Відповідальність за достовірність не ручаюсь, але версія сама по собі цікава. Коротше, в стародавні часи, коли люди багаті розподіляли спадщину між дітьми, розклад зазвичай був такий: найпрацьовитішим нащадкам діставалися північні райони (там на полях можна вирощувати рис), а ось Оболдуев і лобуряка відписували Пхукет (місце безглузде, тому що там тільки й тобто, що піщані пляжі, на яких нічого не росте). Те, що Пхукет стане центром міжнародного туризму, а поруч з цими піщаними пляжами виростуть п'ятизіркові готелі і дорогі вілли, ще років двадцять-тридцять ніхто і уявити собі не міг. Так і вийшло, резюмував наш співрозмовник, що кращі землі дісталися недалеким ледарям.
Багато тайці запевняють, що пхукетци - суцільно недалекі нероби.
... Тому коли наша господиня-тайка приїжджає до нас на зустріч з двогодинним запізненням або сусід-таєць, людина вже похилого віку, у нас під носом підриває петарди і, бачачи наш переляк, радісно регоче, ми не сердимося і не ображаємося. А просто згадуємо розповідь нашого випадкового Бангкока знайомого ...
Продовження ...
Попередню історію Ольги читайте тут, а з чого все починалося - тут.